У 70-80-х роках Ігор Аркадійович захищав кольори чернівецької "Буковини" та зіграв за команду 288 матчів (21 гол). У розмові з порталом "ЧернівціСпорт" Ігор Заводчиков, зокрема, пригадав свої виступи за рідну команду.

«У «Буковині» потрапив у чарівне царство футболу»

- Ігорю, як розпочинався Ваш шлях у футболі ?

- Розпочинав свій шлях з молодих років. Десь з четвертого класу ганяв м'яча на вулиці. Потім перейшов у 5 класі до Айзіка Бронштейна. Він не брав мене у 4 класі, бо тоді раніше займатися футболом не можна було. Певний час займався у Бронштейна, а у юнацькому віці вже тренувався у Михайла Мельника. А в 18 років я вперше потрапив у "Буковину". Приглядався до таких гравців, як Олександр Пронін, Анатолій Рабич...

- Знаю, що з Вами тренувалися такі відомі гравці, як Сергій Пасечник і Віктор Хлус...

- Так. Вони разом зі мною грали в юнацькій команді у Михайла Мельника. Власне кажучи, троє гравців особливо і вирізнялися.

- Які перші враження були у Вас від "Буковини" ?

- Перші враження від команди були, напевно не такі, як зараз. Я нібито потрапив у чарівне царство футболу. По-перше, була дисципліна, а по-друге, постійні тренування. Було по 2-3 тренування на день. Були ветерани на років тринадцять старші за мене. Це все створювало відповідний антураж. Хоча команда виступала не у вищій чи першій лігах, у той час рівень футболу був значно вищим.

- Впродовж 1979-1981 років "Буковина" була серед лідерів другої ліги, а у сезоні - 82 здобула чемпіонське звання. Чим запам'яталися вдалі для чернівецької команди сезони ?

- Запам'яталися, напевно, великими навантаженнями. У той час у нашій зоні грали по 25-28 команд. Грали три матчі на третій день. Враження від успіху у тому ж 1982 року нівелювалися, насамперед, через втому. Були дуже великі навантаження.

- З яких причин "Буковина" не змогла вдало виступити у перехідному турнірі за право грати у першій союзній лізі ?

- Були певні причини. По-перше,у чемпіонаті суперники зіграли набагато матчів менше, аніж ми. Ми зіграли 46 матчів, а суперники - удвічі менше. Тож навантаження були неадекватні. До того ж зацікавленість керівників у тому ж білоруському Могильові була набагато більшою. Там цим питанням займався керівник міста. Те ж саме можна сказати про Самарканд. Вони вирушали на кожну гру з валізою грошей.

- У чемпіонському сезоні - 82 кістяк команди складали місцеві гравці. За "Буковину" грали, як чернівчани, так і хлопці з різних районів області...

- Ми разом із Віктором Олійником, Юрієм Гієм, Валерієм Сарафінчаном нещодавно пригадували ту команду, яка у нас тоді була. Дійсно, тоді було багато наших вихованців. Не виключено, що і це зіграло вагому роль в успішному виступі команди.

«Настав той момент, коли грати у другій лізі вже не було змісту»

- Після чемпіонського сезону результати "Буковини" погіршилися. Які, на Вашу думку, причини цього ?

- Команда переходила на нижчі вимоги. У першу чергу, до себе. А всі команди ставилися до нас, як до чемпіона. У багатьох футболістів вже не було мотивації. Для успішного виступу команду постійно треба підживлювати у матеріальному плані.

- Чи були у Вас запрошення у команди вищої союзної ліги ?

- Були. Однак про це я говорити не буду.

- Після сезону - 86 Ви залишили "Буковину". Що Вас спонукало до такого рішення ?

- Настав той момент, коли грати у другій лізі вже не було змісту. Мені вже було 28-29 років А з Юхимом Школьниковим, який очолив "Буковину", я розмовляв лише двічі. Одного разу тоді, коли він прийшов у команду, а вдруге - багато років потому. Якщо би команда грала у вищій лізі, то, можливо, можна було залишитися. 28-29 років - це той вік, коли вже маєш досвід. Матеріальне становище та й сама гра вже не приносила насолоди. У той час вже розпочинали працювати кооперативи. Тож люди вже заробляли набагато більше грошей. Зрештою, справа, насамперед, не у цьому. Мене, можливо, просто перестав цікавити футбол.

- Після того, як залишили "Буковину", Ви грали на аматорському рівні...

- Для того, що би підтримувати форму, можна було пограти і на аматорському рівні. Чесно кажучи, я вже не пригадую ці команди. Вони не залишили ніяких вражень.

- У сезоні - 89 Ви розпочали виступати за черкаський "Дніпро". Як потрапили у цю команду ?

- Так, був такий період. Там зіграв небагато. Другу гру в сезоні ми грали у Чернівцях із "Буковиною". Зіграли унічию - 0:0. Після цього матчу, напевно, остаточно зникло бажання грати у футбол. Я трохи ще пограв за "Дніпро" та і закінчив.

- Ви ще трохи пограли за аматорську команду "Металіст" (Чернівці)...

- Це пов'язано, насамперед, з тими навантаженнями, які ми проходили. Треба було якось адаптуватися до нормального життя.

«Виникло бажання спробувати себе у бізнесі за межами України»

- Як Ви вирішили залишити Україну ?

- Це був 1996 рік. На той час я вже працював 7 рік у ресторані "Олімп". У мене виникло бажання спробувати себе у бізнесі за межами України. Певний час бізнес розвивався доволі успішно. Потім там фірма, яка працювала, була на межі зникнення. Чесно кажучи, не через мене. Я ж вирішив знову поїхати у Київ, де жив з 2002 по 2023 роки. Якщо би не хвороба дружини, то я би, напевно, там би і залишився. Лікування дружини обходилося дорого. А потім вже сам, так би мовити, "зачепився" через хворобу.

- Розкажіть про свою родину...

- У мене є троє дітей. Старшій доньці вже 41 рік. Є онук. Молодші діти - двійнята (по 26 років). Живу саме цим.

«Зараз у нас футбол став більш комерційним»

- Чи є у Вас час слідкувати за українським футболом, за виступами рідної "Буковини" ?

- Час є, бажання немає. Футбол значно впав у класі. Якщо порівнювати нинішню вищу лігу (УПЛ) із тодішньою другою лігою, то боротьба у другій лізі була значно гострішою. Раніше футбол був якіснішим.

Щодо "Буковини", то незважаючи на умови, не показує високий клас. А те, що у "Буковині" немає місцевих гравців, то тут, напевно, задіяні якісь інтереси клубу. Не може бути такого, щоби місцеві гравці настільки слабкі, що немає кого використовувати в офіційних матчах.Скажу, що молоді місцеві футболісти гідні грати за рідну команду, однак з певних причин вони не задіяні.

Зараз у нас футбол, на жаль, став більш комерційним. На жаль, немає спортивного духу. Є тільки інтереси.

- Чи підтримуєте контакт із футболістами, з якими грали у 70-х - 80-х роках ?

- На жаль, з тих футболістів, які грали у 70-х роках, вже багатьох немає в живих. Багато футболістів опинилися у різних містах та знайти їх неможливо. Зрештою, підтримую контакт із Віктором Олійником, Валерієм Сарафінчаном, Юрієм Гієм, Василем Мудреєм, Іваном Гакманом, Сергієм Шмундяком...

- Які Ваші побажання буковинським уболівальникам...

- З того часу, коли я грав за "Буковину" минуло вже 40 років. Тому тих вболівальників, які бачили мою гру, напевно, вже немає в живих. Іноді зустрічаються вболівальники, які слідкували за нашою грою у молодому віці. Щоби хотілося побажати ? Терпіння. Сподіваюся, що за певних умов футбол на Буковині буде розвиватися.

Довідка «ЧС»

Ігор Заводчиков народився 13 лютого 1958 року в Чернівцях.Вихованець тренерів Айзіка Бронштейна та Михайла Мельника. Виступав за професійні команди "Буковина" (Чернівці), "Дніпро" (Черкаси). За "Буковину" зіграв 288 матчів (21 гол).

Досягнення:

Чемпіон другої союзної ліги (6 зона): 1982
Срібний призер другої ліги (6 зона): 1980

Олексій МАМЧУК, "ЧС"