Сергій зіграв у Лужанах за національну збірну України серед ветеранів. У ексклюзивному інтерв’ю «ЧернівціСпорт» Сергій Попов пригадав своє футбольне життя.
«У 1992 році ми, напевно, могли конкурувати з «Динамо»
- Сергію, які у Вас враження від візиту на Буковину ?
- Враження приємні. Я востаннє, здається, тут був у 1992 році (Сергій Попов приїжджав у Чернівці 13 жовтня 1993 року. Цього дня «Шахтар» переміг «Буковину» з рахунком 2:1 – авт.). Давно не відвідував Буковину. Дуже приємно знову завітати сюди.
- У Вас складалася футбольна кар’єра так, що Ви потрапили у рідний «Шахтар» вже після 20 років. А до цього Ви пограли за маріупольський «Новатор», київський СКА та вінницьку «Ниву». У якій із цих команд Вам гралося найкраще ?
- Це, напевно, СКА і «Нива». У цих командах мені довіряли найбільше. Я постійно грав. Вийшло так, що за вінницький колектив забив багато голів. Хоча і команда з Маріуполя зіграла важливу роль у моєму становленні. Це були перші півроку після юнацького футболу. Тоді було так, що на поле повинен виходити молодий гравець. Я припускався багатьох помилок, однак мене завжди ставили в основу. Це суттєво вплинуло на моє футбольне становлення.
- У перші роки Незалежності України Ви виступали за донецький «Шахтар». Чим запам’ятався цей період ? Чи міг тоді «Шахтар» гідно конкурувати з київським «Динамо»?
- У 1992 році ми, напевно, могли конкурувати з «Динамо». Тоді чемпіонат України складався з двох груп. Ми втратили шанс на успіх у своїй групі. А згодом «Динамо» зібрало кращих гравців з України. На початку 90-х років київська команда була сильнішою. З нею важко було конкурувати.
- У 1996 році Ви змінили донецький «Шахтар» на команду «Зеніт» (Санкт-Петербург). У чому причина зміни клубної прописки ?
-Тоді загинув президент «Шахтаря» Брагін. Виникли деякі питання. Я поставив керівництву донецької команди запитання: «Наскільки на мене розраховуєте ?». Відповідь була така: «Ну, подивимося…». Мені також сказали, що я можу розглядати інші пропозиції. Якраз зателефонував Павло Садирін, який і запросив у «Зеніт». Я поїхав у Санкт-Петербург. Там провів два роки. А потім повернувся у «Шахтар».
- Повернутися у донецьку команду Вам запропонував Валерій Яремченко…
- Так. До речі, Валерій Іванович був моїм тренером у випускний рік. Тоді, напевно, я себе ще не проявив. Згодом Валерій Яремченко забрав мене у «Шахтар» із вінницької «Ниви». А коли я був у «Зеніті», то повернув мене у Донецьк.
- У «Шахтарі» Ви пограли під керівництвом іноземних тренерів – італійця Невіо Скала та німця Бернда Шустера. Чим відрізнялася іноземці від вітчизняних тренерів ?
- Ми могли грати з усіма командами, окрім київського «Динамо», з позиції першого номера. З «Динамо» ми все одно виглядали так, як команда другого номера. Іноземні фахівці вважали, що лише у разі гри з позиції рівних ми можемо досягнути успіху. Це і доносили нам на тренуваннях. У Невіо Скали це вийшло краще, напевно, за рахунок досвіду. Італійцю вдалося довести, що ми можемо грати на рівних.
- Ви залишили «Шахтар» після приходу Мірчі Луческу. Чому вирішили перейти у запорізький «Металург» ?
- У мене вже був вік такий… Після приходу у «Шахтар» Луческу сказав: «Мені поставили завдання. Ми шукаємо двох центральних захисників. Якщо доведеш, то будеш грати». Вважаю, що десь свою роль зіграло моє «я». Тоді думав: «Я провів певний час у «Шахтарі», а тут на мою позицію шукають гравців…». Я не звик бути другим номером у «Шахтарі». Якщо би повернули час назад, то намагався би проявити себе. Я обрав легкий шлях – пішов у команду, яку тренував Валерій Яремченко. А проявити себе у «Шахтарі» часів Луческу мені не дозволили, напевно, власні амбіції.
«Пишаюся, що грав за збірну України»
-Ви зіграли 54 матчі за національну збірну України. Чого, на Вашу думку, не вистачало тодішній нашій збірній для потрапляння у фінальні частини чемпіонату світу та Європи ?
- Нам не вистачало міжнародного досвіду. Була також проблема зі спарингами. Працюючи зараз наставником юнацької збірної, я це чудово розумію. Коли є багато спарингів із хорошими суперниками, то тоді здобувається певний досвід. На той час у нас не було цієї можливості. Ми тоді грали дуже мало. З нами грали переважно найближчі сусіди. Це,звісно,далося взнаки. Ми провели багато невдалих матчів. Переконаний, що у разі наявності більшої ігрової практики, ми би виступили краще.
5 вересня 1998 року. Київ. НСК «Олімпійський». Національна збірна України перед матчем відбіркового турніру Євро – 2000 проти російської команди. Верхній ряд – Володимир Микитін, Андрій Гусін, Олександр Шовковський, Олександр Головко, Сергій Попов, Андрій Шевченко. Нижній ряд – Сергій Ковальов, Владислав Ващук, Сергій Ребров, Юрій Дмитрулін, Сергій Скаченко.
- Ви пам’ятаєте свої голи у ворота збірних Португалії та Росії ?
-Я не так і багато забивав голів. Усі голи за збірну пам’ятаю добре. Мене ще хлопці тоді «травили»: «Хоч одного разу ногою заб’єш ? Завжди головою забиваєш…». Це дуже приємні спогади. Я пишаюся тим, що грав за збірну України та забивав голи.
- Розкажіть про свою нинішню роботу…
-Зараз я працюю наставником юнацької збірної України (U18). Ми потрапили на чемпіонат Європи. Зараз продовжуємо працювати. Подивимося на те, як буде далі.
- Ваші побажання буковинцям…
- Хочу побажати те, щоби на Буковину прийшов великий футбол. Тут є ресурси та футболісти, Якщо буде гарний футбол, то вболівальники ходитимуть на матчі. Бажаю усім удачі.
Довідка «ЧС»
Сергій ПОПОВ народився 22 квітня 1971 року в Макіївці. Вихованець СДЮШОР «Шахтар» (Донецьк). Грав за команди «Новатор» (Маріуполь) – 1989, СКА (Київ) – 1990-1991, «Нива» (Вінниця) – 1991, «Шахтар» (Донецьк) – 1992-1996, 1997-2004, «Металург» (Запоріжжя) – 2004-2006.
Тренерська кар’єра: «Шахтар-3» (Донецьк) – 2007, «Шахтар» (Донецьк, тренер) – 2008-2013, «Металіст» (Харків, тренер) – 2015-2016. Зараз головний тренер юнацької збірної України (U18).
За національну збірну України провів 54 матчі (5 голів).
У єврокубках зіграв 36 матчів.
Досягнення:
Чемпіон України: 2001/02
Срібний призер чемпіонату України: 1993/94, 1998/99, 1999/2000, 2000/01, 2002/03, 2003/04
Володар Кубку України: 1994/95, 2000/01, 2001/02, 2003/04. Финалист Кубка Украины 2002/03
