Зараз Сергій – президент БК «Рівне». У першій частині ексклюзивного інтерв’ю наш співрозмовник розповів про літній табір, який організовує його клуб. Сергій Ліщук також пригадав свої спортивні досягнення. 

«Сподіваюся, що табір проводитиметься ще багато років» 

- Сергію, БК «Рівне» вдруге організував літній баскетбольний табір. Цьогоріч у ньому також взяли участь буковинські тренери та гравці. Розкажіть про цей захід… 

- Це наш традиційний табір. Ми його проводимо другий рік поспіль. Сподіваюся, що табір проводитиметься ще багато років. Для дітей та тренерів – це дуже корисна річ напередодні сезону. Коли ми розпочинали цю справу, то трохи хвилювалися: чи сподобається це дітям. Усе вийшло на відмінно. Відгуки – чудові. Цього року географія розширилася. Приїхали представники Чернівців, Львова, Києва. Усім усе подобається.

Спочатку усім важко, а потім учасники табору втягуються та плідно працюють. Мені подобається те, як люди стають кращими. Хтось додає більше, а хтось менше, однак у будь-якому випадку – це колектив. Це розвиваючий табір. Якщо дитина не досягне висот у баскетболі, то отримає задоволення від спілкування. Ми, як тренери, прагнемо того, щоби діти запам’ятали нас, а також те, що ми від них вимагаємо. Це їм повинно допомогти у подальшій кар’єрі. 

- Чи не хотіли би Ви разом із БК «Рівне» приїхати в Чернівці ? 

- Із задоволенням. Президент Чернівецької обласної федерації баскетболу Олександр Тюрін нас вже запрошував. Треба знайти для цього певний час. 

- Розкажіть про свою роботу на посаді президента БК «Рівне»… 

- Ми прагнемо розвиватися та досягати нових вершин. Робимо ставку на своїх рівненських виконавців. Звісно, що користуємося послугами гравцями з інших міст, однак таких дуже мало. Хочемо того, щоби рівненський баскетбол розвивали наші вихованці. Поки що у нас виходить, а далі – будемо дивитися. Бачу те, що є рух в місті та області. Нас підтримують. Ми обрали правильний напрямок. 

«Де би я не грав, то знав одне – завжди повернуся додому» 

- Ви завершували кар’єру гравця в Іспанії. Чи не виникало у бажання залишитися у цій країні? 

- Де би я не грав, то знав одне – завжди повернуся додому. Я патріот свого міста, яке дуже люблю. Тут почуваю себе комфортно. Останніми роками баскетбол у Рівному трохи згасав. Хоча місто з великими баскетбольними традиціями. Хотілося повернутися та допомогти. Прагнемо того, щоби у Рівному була чоловіча Суперліга. Думаю, що у нас усе вийде. 

- Пригадайте початок Вашої спортивної кар’єри. Зокрема, виступи за рівненський «Пульсар»… 

- Поки не почав заробляти, то ставився до баскетболу несерйозно. А коли потрапив у команду та отримав перші гроші, то зрозумів, що у баскетболі можна заробити. В одинадцятому класі остаточно зрозумів – це моя професія. Спочатку було важко. Я був молодим, худеньким, однак, завдяки характеру, вдалося прогресувати. А після переходу у «Хімік» з Южного усе, звісно, трохи змінилося. Там був інший підхід. Тренував «Хімік» Звєздан Мітрович. У цій команді було більше можливостей – фармакологія тощо. Це мало свій вплив. Я за місяць набрав 10 кілограмів м’язової ваги. Мені це у подальшому суттєвого допомогло. 

Потім був маріупольський «Азовмаш». За той час, що я грав, команда з Маріуполя чотири рази виграла чемпіонат України та тричі здобувала Кубок нашої держави. Зіграв також у фіналі Єврокубку ФІБА. Це яскравий етап моєї кар’єри. 

- В «Азовмаші» Ви грали під орудою відомого литовського тренера Рімаса Гірскіса… 

- Гірскіс був чудовим тренером. Царство йому небесне… Зрештою, де би не грав, то у кожного тренера брав якійсь моменти, які мені допомагали. Ми кажемо у таборі молодим хлопцям: тренер може підходити вам не в усьому, можуть бути якійсь дрібниці, однак від кожного наставника треба щось потрохи брати. Тоді можна стати класним гравцем. 

Коли перейшов у «Валенсію», то моїми тренерами буди Невен Спахія, Светіслав Пешич, Велімір Перасович. Є моменти, які подобаються чи не подобаються, однак необхідно брати щось від кожного тренера. Тоді можна стати набагато сильнішим. Це я вже зараз розумію. Коли був гравцем, то розмірковував трохи по-іншому. 

- Влітку 2004 року Вас  задрафтувала  команда НБА «Мемфіс Гріззліс». Сталося так, що у НБА Ви так і не зіграли. Не жалкуєте про це ? 

- Велику роль зіграло те, що тоді був ще молодим. Треба було проявити характер та сказати, що хочу туди потрапити. Запрошували мене і після драфту. Я тоді зв’язав свою долю з «Азовмашем». Мене усе влаштовувало. Зрештою, я би у своїй кар’єрі нічого не змінював. Я був щасливим. Я зараз приїжджаю у Валенсію та заходжу у зал. Люди мені аплодують. Мені є чим пишатися. Коли заходиш у зал, а тисячі людей скандують твоє прізвище... Це дорогого коштує. Бажаю молодим баскетболістам того, щоби у них також були такі незабутні миттєвості.

Довідка «ЧС» 

Сергій ЛІЩУК народився 31 березня 1982 року у Рівному. Закінчив відділення баскетболу місцевої ОДЮСШ. Виступав за команди «Пульсар» (Рівне, 1998-2003), «Хімік» (Южне, 2003-2005), «Азовмаш» (Маріуполь, 2005-2009), «Валенсія» (Іспанія, 2009-2015), «Мурсія» (Іспанія, 2015-2016). 

У складі національної збірної України — учасник Євробаскету-2005 (найкращий бомбардир в складі команди), Євробаскету-2011 та кваліфікаційних турнірів на чемпіонат Європи – 2007, 2009. Був капітаном національної збірної України, за яку провів 50 матчів. 

Досягнення:

Чемпіон України: 2006, 2007, 2008, 2009

Володар Єврокубку УЛЄБ: 2010, 2014

Володар Кубка України: 2006, 2008, 2009

Фіналіст Єврокубку ФІБА: 2007

Учасник Матчу всіх зірок Єврокубку ФІБА: 2007 

Олексій МАМЧУК, «ЧернівціСпорт»   

(Далі буде)